Право і громадянське суспільство

науковий журнал | електронне видання

Останній номер журналу

#1(13)/2016 (8)

У статті розглядаються питання, пов’язані із залежністю бінарної опозиції «суб’єкт-об’єкт» від моделі візуального сприйняття в цілому і метафори перспективи в філософії Жана-Поля Сартра у зв’язку з пізнанням і діяльністю.

У правовому аспекті важливо відзначити безумовну залученість суб’єкта до певної ситуації, «буття в ситуації», оборотність його суб’єкт-об’єктного статусу і розуміння ситуації як певним чином орієнтованої щодо нього або ж іншого-суб’єкта. Ситуація, таким чином, постає як перспектива, що відкривається з певної точки зору й утілена в позиції. Сприйняття ситуації поза певною перспективою назагал неможливе, як неможливий погляд нізвідки.

           Попри в цілому скептичне або навіть негативне ставлення Ж.-П. Сартра до закону та зумовлюваних ним прав і обов’язків як детермінант «фальшивого», імітаційного, знеособленого «буття як усі», репрезентована ​​ним візуальна модель конституювання суб’єкт-об’єктності під час людської взаємодії може прислужитися кращому розумінню суті нагляду та контролю, а також природи позиційного бачення проблемних ситуацій, що вимагають офіційної констатації або владного втручання.

         В статті розглядається питання співвідношення загального права та права справедливості в Англії в ХІV-ХVІІ ст. Досліджуються причин кризи в розвитку загального права. Розглядається історія становлення суду справедливості в Англії.

В статті аналізуються аргументи, які традиційно використовуються на обґрунтування права інтелектуальної власності. Загалом ці аргументи схожі з тими, котрі використовуються для обґрунтування права власності: це аргумент Дж. Локка «привласнення», «створення», а також особистісна теорія інтелектуальної власності Г. Гегеля (твір як продовження особистості). Доводиться, що обґрунтування права інтелектуальної власності за аналогією з правом власності пов’язано з низкою проблем. Передусім ідеться про те, що право власності пов’язане саме з вичерпними дискретними об’єктами й існує лише тому, що володіння певним об’єктом однією особою виключає володіння іншою. Створення предметів не може бути підставою для набуття ані права власності, ані права інтелектуальної власності, адже в дійсності нічого не виникає з нічого, а при створенні здійснюється виключно переробка предмета, себто, підставою для набуття власності на створений об’єкт залежить від власності на вихідний ресурс. Крім того, ані локкеанська, ані гегельянська моделі обґрунтування права інтелектуальної власності не можуть пояснити обмеження у строках правової охорони, а також вибірковість правової охорони інтелектуальних продуктів. Доводиться, що право інтелектуальної власності потребує оновленої онтології.

Розглядається проблема суперечливої правової спадщини Верховного Суду України. На прикладі трьох постанов суду в кримінальних справах демонструються серйозні вади правової аргументації. Перше рішення є прикладом того, як суперечливий висновок щодо змісту норми кримінального праве веде до спірного вирішення конкретної справи. Ухвалюючи друге рішення, суд не врахував усіх правових наслідків власної позиції щодо змісту норми кримінального права. Зрештою третє рішення є ілюстрацією необґрунтованого судового діалогу з Європейським судом з прав людини.

Розглядаються питання класифікації (систематизації) злочинів проти правосуддя. Встановлено, що ці злочини класифікуються за такими критеріями: 1) за суб’єктом посягання; 2) за безпосереднім об’єктом злочину; 3) за механізмом заподіяння шкоди об’єкту посягання (його порушення «зсередини» та «зовні»); 4) за спільною інтегрованою характеристикою суб’єкта та об’єкта злочину; 5) за характером діяння (об’єктивною стороною злочину); 6) за особливостями діяльності конкретних державних органів по здійсненню правосуддя. Наголошується на особливому значенні класифікації злочинів проти правосуддя «за об’єктом». Обґрунтована доцільність виокремлення групи злочинів, які посягають на встановлений порядок збирання та фіксування доказів при здійсненні правосуддя. Визначається специфіка видового об’єкту відповідної групи правопорушень та механізм спричинення шкоди такому об’єктові.

Чинне законодавство декларує, що здоров’я громадян є цінністю, яка підлягає охороні з боку держави. Створена інституційні система та правові механізми покликані забезпечити належне реагування на порушення права на безпечне довкілля та здійснення дієвих заходів щодо усунення або мінімізації шкідливого впливу на здоров’я. В статті аналізується дієвість механізму реагування в контексті ситуації перевищення рівнів гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі, яка мала місце у м. Києві влітку 2016 року. Наводяться міркування та висновки щодо ефективності реалізації задекларованих положень про охорону здоров’я в контексті даної ситуації.

У статті проаналізовано процедуру визначення видів діяльності та об’єктів, що підлягають оцінці впливу на довкілля як елемент процедури оцінки впливу на довкілля. Автор доходить висновку про те, що великою вадою процедури оцінки впливу на довкілля в України є те, що така процедура є частиною процедури проектування об’єктів будівництва. Деякі види діяльності, що підлягають оцінці впливу на довкілля, здійснюються без будівництва і органи влади у таких випадках змушені застосовувати нормативні акти про будівництво за аналогією. Автор критично ставиться до правозастосовної та судової практики, що використовує державні будівельні норми для визначення видів діяльності та об’єктів, які підлягають процедурі оцінки впливу на довкілля.  

The authors address the problem of cyber disobedience and hacktivism in contemporary world. Firstly, they try to distinguish cyber disobedience from the traditional forms of civil disobedience. The main differences they see inavoidance of punishment for illegal conduct, exercising these activities in the cyber space and specific nature of “non-violence”, which is at least disputable. They put to the correlation the anonymity of the actions and avoidance to accept the punishment for criminal deeds. They argue that the status quo – where virtually all acts of hacktivism are considered to be illegal and in the same time very little of such acts are punished – conserved the strange equilibrium. However, they prognose that the importance of cyber disobedience will grow in the near future and this movement should be followed by proper changes of the law in action. 

Ви тут: Home