Право і громадянське суспільство

науковий журнал | електронне видання

#3(8)/2014

У статті досліджується, як українські суди балансують релігійну свободу з іншими правовими цінностями (правами людини, публічним порядком, громадською безпекою). Показуються підходи українських загальних судів до вирішення конфліктів між свободою релігії різних осіб, свободою релігії і свободою слова, а також трудовими правами. Балансування свободи релігії і публічного порядку та громадської безпеки показано на прикладі справ щодо реєстрації релігійних організацій і об’єднань, про хіджаб. Також приділяється увага проблемі захисту релігійної свободи в умовах війни на Сході України.
Проблеми з балансування релігійної свободи в українських судах зумовлені тим, що суди при ухваленні рішень не завжди дотримуються вимог світськості та релігійної нейтральності. При чому ці проблеми не є однорідними. В окремих випадках суди захищають певну релігію (а не свободу релігії осіб). В інших випадках суди демонструють радикальну світськість, залишаючись нечутливими до релігійних переконань. Ця специфіка юриспруденції українських судів на більш загальному рівні показує складнощі зі сприйняттям світськості українським суспільством у цілому. І саме це показує, що фундаментальною умовою встановлення судами належного балансу у релігійних відносинах є зміцнення світськості Українських держави і суспільства.

Досліджено питання техніки прогнозування як важливого елемента правового моніторингу. Розкрито поняття, функції, правила застосування засобів, прийомів і способів правового прогнозування. Обґрунтовано, що правове прогнозування покликане відшукати шляхи та засоби досягнення цілей суспільства в правовій площині.

У статті здійснено історіографічний огляд наукового доробку зарубіжних та вітчизняних істориків права, присвяченого законодавству у сфері державного будівництва Української Держави гетьмана П.Скоропадського. Особливу увагу звернено на дискусійні та малодосліджені питання, а також виокремлено аспекти проблеми, які потребують переосмислення, узагальнення та більш ґрунтовного дослідження.

Стаття присвячена виявленню витоків утвердження громадянського суспільства в Україні та закріпленню його основ у перших вітчизняних конституційних актах і їх проектах. Також аналізуються погляди українських мислителів XVIII – поч. XX ст. на сутність і зміст розвитку та функціонування громадянського суспільства в Україні, та їх вплив на конституційне правотворення.

Наголошується, що конституційні основи громадянського суспільства в Україні, яке отримало своє первинне втілення в козацьких громадах, уперше були унормовані в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Досліджуються погляди авторів цієї Конституції на козацькі ради, громадський контроль за діяльністю гетьмана та соціальний захист і збереження козацької громади. Аналізуються засади розвитку і функціонування громадянського суспільства в Україні, затверджені в конституційно-правових актах доби національно-визвольних змагань 1917-1921 років.

У статті досліджуються питання інтересу в сім’ї та у сімейних відносинах. Автор аналізує співвідношення публічних та приватних інтересів взагалі та у сімейних відносинах зокрема. Інтереси кожної сім’ї, на думку автора, складають сукупність інтересів всіх її членів. Автор відзначає, що приватні інтереси переважають у сімейних відносинах над публічними.

У статті розглядаються актуальні питання призначення покарання у вигляді штрафу. Автор аналізує положення кримінального закону, які передбачають застосування даного виду покарання. Розглядаються особливості взаємодії цих положень між собою.

В статті досліджуються необхідні та факультативні ознаки адміністративних договорів, що використовуються в діяльності правоохоронних органів.

В системі захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, а також фізичних-осіб підприємців, право на судовий захист має особливе значення. Будучи вищим засобом захисту порушених або оспорюваних прав і законних інтересів громадян і організацій, передбаченим національним законодавством, судовий захист одягнена в особливу процесуальну форму, пред'являє ряд вимог до дій осіб, що звертаються до суду. І якщо в кримінальному процесі дані завдання покладаються на уповноважені державні органи (органи обвинувачення), то в господарському процесі дотримання пред'являються законом вимог стає завданням самого позивача. Сприяти вирішенню цих завдань покликаний інститут судового представництва, що виконує в господарському процесі найважливішу правозахисну функцію. Нажаль, чітке визначення поняття представництва в господарському процесі відсутній. Нормативне ж закріплення теоретичної моделі даного правового інституту має деякі вади, що викликають на практиці ряд труднощів у здійсненні процесуальним представником своїх правозахисних функцій. Обгрунтовується необхідність виділити цілі процесуального представництва, які будуть визначати призначення і природу названого процесуального інституту. Місія процесуального представництва повинна не тільки відповідати інтересам довірителя, а й переслідувати публічні функції щодо зміцнення законності та правопорядку, попередження правопорушень, формуванню поважного ставлення до закону і суду.

У статті розглянуто проблемні питання визначення поняття кримінально-процесуальної функції захисту. Сформульовано авторське визначення кримінально-процесуальної функції захисту.

У статті досліджено особливості залучення експерта до кримінального провадження відповідно до нового Кримінального процесуального кодексу України. Проаналізовано перспективи запровадження в кримінальному судочинстві України інституту конкурентної (альтернативної) експертизи. Розглянуто проблемні питання реалізації права сторони захисту самостійно залучати експерта на договірних умовах.

Ви тут: Home Архів номерів #3(8)/2014