Право і громадянське суспільство

науковий журнал | електронне видання

#2(7)/2014

У статті проаналізовано та розкрито прояви інтегративної функції юридичної відповідальності. Звернена увага на вплив юридичної відповідальності на особу та суспільство з точки зору соціологічного, частково психологічного та комунікативного підходів до розуміння права. Переосмислено функціональне призначення юридичної відповідальності не лише як правого, але як соціального інституту, що формує правосвідомість та тип поведінки у осіб. Показано як трансформується мета юридичної відповідальності у зв’язку з реалізацією нею інтегративної функції.

В статті досліджуються рівність перед законом і судом як базова засада не лише здійснення прав і свобод особи, а й функціонування самої державності. Реальна рівність особи перед законом і судом розглядається як ознака правової держави, у якій забезпечується верховенство права і закону в усіх сферах державного і суспільного життя. Доводиться необхідість вдосконалення законодавства, щоб негативна тенденція порушення конституційного принципу рівності не отримувала свого розвитку.

У статті здійснено систематизацію принципів конституційного ладу, визначено форму їх конституційного закріплення, виявлено фактори, що впливають на їх зміст і форму.

У статті досліджуються питання охорони і захисту нотаріусом прав та інтересів інших членів сім’ї та родичів при здійсненні спадкування. Автор здійснює аналіз фактів, які лежать в основі спадкування цими особами, а саме постійне спільне проживання із спадкодавцем протягом років та проживання однією сім’єю, а також принцип кровної спорідненості. Нотаріальна діяльність розглядається як спосіб охорони і захисту цивільних прав, зокрема спадкових.

У статті автором визначаються загальнотеоретичні підходи щодо розуміння поняття механізму кримінально-правового регулювання на основі визначення поняття «кримінально-правова норма», «кримінально-правові відносини», «юридичні факти», «акти застосування кримінального права», «акти реалізації кримінального права». Аналізується зміст цих понять як елементів механізму кримінально-правового регулювання. Визначається співвідношення цих понять з урахуванням змісту поняття кримінально-правової аномалії.

У статті аналізується юридична природа та правові наслідки податкового компромісу. Розглядається його значення для кримінального права України.

У статті автор здійснює класифікацію та систематизацію кримінально-правових конфліктів за різними критеріями: сферою правового регулювання, за часовим критерієм їх виникнення та розвитку, за способом (формою) свого прояву, за складом і кількістю сторін або учасників кримінально-правового конфлікту, за способом можливого вирішення тощо.

Статтю присвячено аналізові процедури видачі дозволів на здійснення операцій у сфері положення з відходами. В ході цього аналізу автор виділив низку функцій, яких мав би виконувати цей дозвіл. В результаті аналізу цих функцій автор доходить висновку, згідно з яким виконання цих функцій може бути забезпечено і без дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами. Єдиною функцією, яку може виконувати загаданий дозвіл – це зобов’язувати заявників використовувати найкращі практики поводження з відходами. На думку автора, найбільш ефективно буде забезпечено виконання цієї функції лише інтегрованим дозволом, який передбачений Директивою 2010/75/ЄС про промислові забруднення. В результаті дослідження автор пропонує впровадити в Україні інтегрований дозвіл, передбачений вищевказаною директивою, та відмовитися від дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами. 

У статті досліджується законодавство про адміністративне оскарження країн СНД, Балтії і Грузії в аспекті можливості використання відповідного правового досвіду в Україні. Акцентується увага на спільних і відмінних рисах врегулювання питань оскарження у різних країнах. Аналізуються суб’єкти і предмет адміністративного оскарження, співвідношення судового і адміністративного оскарження, моделі і строки оскарження.

В межах цієї статті досліджуються правові, історичні та організаційні передумови формування поняття «адміністративне правопорушення в інформаційній сфері», визначаються форми його співвідношення з поняттям «адміністративний проступок в інформаційній сфері», розкриваються основні положення сприйнятої законодавством України концепції цього виду інформаційних правопорушень, визначається їх зв’язок з діяльністю публічної адміністрації.

У статті пропонується порівняння застосування договорів про спільну діяльність і угод про розподіл продукції, на прикладі галузі видобування нафти і газу в Україні. Висвітлюються переваги і недоліки відповідних правових режимів.

У цій статті автор підкреслює важливість сучасної тенденції сприйняття суверенітету як відповідальності. Зокрема, в сферах забезпечення міжнародної безпеки та захисту прав людини. Водночас, застерігає про недопустимість використання суверенітету як відповідальності для виправдання екстериторіального застосування національного права.

Практика Конституційного Суду України свідчить про недостатню розробленість методології застосування тесту на недискримінацію. Це зумовлюється певним браком теоретичної рефлексії над проблематикою обмеження прав і свобод людини.

Посилання на об’єктивну обґрунтованість встановлених відмінностей як на підставу для висновку про їх недискримінаційність може вважатись достатнім аргументом лише за умови, що поняття об’єктивної зумовленості відмінностей охоплювало би також  соціальну справедливість і пропорційність. Без застосування тесту на пропорційність матеріальний конституційний контроль за дотриманням засад рівності й недискримінації видається неможливим. Відповідь на питання про відповідність встановлених правовими актами обмежень прав людини суспільно-значущій меті таких обмежень має наводитись у мотивувальній частині будь-якого рішення Конституційного Суду України, в якому розглядається питання про дотримання принципів рівності й недискримінації.

Стаття 6 – це положення Конвенції, про порушення якого йшлось у переважній більшості справ, розглянутих  Європейським судом з прав людини по суті, у тому числі тих, які стосуються України. А саме, станом на кінець 2014 року, з більше ніж 4700 заяв, які були подані проти України та розглянуті Судом по суті, стосовно  щонайменше 4000 заяв було встановлено порушення статті 6 Конвенції. Здебільшого, такі порушення стосувались типових проблем, які є предметом сталої практики Суду. Зокрема, це проблеми невиконання національних судових рішень та тривалості судового розгляду. У той же час, Суд розглянув чимало «українських» справ, в яких було дано оцінку відповідності гарантіям статті 6 Конвенції широкого кола інших процедурних аспектів на національному рівні, зокрема і в контексті «вирішення спорів щодо прав та обов’язків цивільного характеру». Саме таким справам і присвячений цей огляд.

Ви тут: Home Архів номерів #2(7)/2014