У статті наведено загальнотеоретичну характеристику права на спротив пригніченню – від історії формування ідеї до надання їй статусу загального принципу права, визнання нормою міжнародного правопорядку й конституційного закріплення в національних правових системах. Проводиться розмежування понять «спротив пригніченню», «повстання» і «революція». При цьому право на повстання як насильницька форма спротиву розглядається в якості конституційного еквіваленту права на необхідну оборону, крайнього засобу (ultima ratio), до якого звертаються у разі неможливості ефективно захистити свої права за допомогою інших, правових механізмів, що реалізуються в умовах демократичного режиму.
Обов'язковими ознаками, що відрізняють правомірне повстання від протиправного заколоту, авторами названо мету повстання, якою виступає захист і забезпечення прав людини, а також адресат права на повстання – тиранічна публічна влада.
Архів номерів