Право і громадянське суспільство

В статті розглянуто питання щодо можливості сприйняття ісламською правовою системою під впливом глобалізацій них процесів цінностей, які традиційно вважаються країнами західної правової культури універсально-цивілізаційними. Аналізуються основні ідеї ісламської правової думки, а також тенденції її розвитку на шляху визнання ідей демократії і прав людини. Констатується перспективність підходу у встановленні взаємодії і взаєморозуміння при збереженні відмінностей, тобто при збереженні різноманіття і національно-культурної ідентичності.

В статті здійснено спробу поглянути на право крізь призму концепції недержавного правового регулювання, яке, в свою чергу, завжди розглядається в контексті таких понять як саморегуляція, юридичний плюралізм і глобалізація. В центрі уваги – ідея про те, що правові норми створюються й забезпечуються в своїй реалізації не тільки державою, але й недержавними акторами: громадськими організаціями, політичними партіями, релігійними інституціями, етнічними групами, інтернет-спільнотами тощо. Більше того, такі норми не стають частиною державної правової системи (оскільки тоді все рівно фактично маємо державне право, просто у формі санкціонування державою правил, які створені недержавними суб’єктами; і саме держава у разі такого санкціонування може визначати ієрархічну підпорядкованість таких правил) – вони утворюють самостійну, окрему правову систему.

Стаття присвячена дослідженню статусу та повноважень президента США за Конституцією 1787 р., а також аналізу поправок до Конституції США, які вплинули на зміни в статусі президента.

У статті здійснено спробу віднайдення методологічного інструментарію для аксіолого-правового осмислення практики Європейського Суду з прав людини на основі розгляду рішення у справі Фон Ганновер проти Німеччини.

Публікація присвячена аналізу співвідношення понять «зміна правовідношення», «припинення правовідношення», «зміна права» та «припинення права». Шляхом застосування порівняльно-правового та системно-структурного методів дослідження виокремлено критерії для відмежування зміни правовідношення від припинення правовідношення у цивільному праві. Для зобов’язань такими критеріями запропоновано вважати предмет та спосіб виконання, що у науці цивільного права використовуються для позначення такої підстави припинення зобов’язання як новація. Зміна предмету та способу виконання зобов’язання невідворотно впливає на зміну об’єкта та змісту зобов’язання і призводить до припинення такого правовідношення. В свою чергу, зміна зобов’язального правовідношення, що не стосується зміни предмета чи способу виконання, може відбуватися по лінії суб’єкта, об’єкта чи змісту.

Піддається критичному аналізу кримінально-правова заборона, присвячена відповідальності за доведення банку до неплатоспроможності, з’ясовано її вади. Обґрунтовується положення про недоцільність доповнення КК України статтею 218-1. Висвітлюється співвідношення останньої зі статтею 219 КК України «Доведення до банкрутства» як загальною кримінально-правовою нормою, а також нормами про адміністративну відповідальність за порушення банківського законодавства. В порядку розкриття змісту бланкетної диспозиції статті 218-1 КК України розглядається співвідношення понятійного апарату цієї кримінально-правової заборони з понятійним апаратом регулятивного законодавства (банківського, про банкрутство). Зроблено узагальнюючий висновок про те, що доповнення КК України статтею 218-1 в її чинній редакції не дозволяє реалізувати задекларовану мету створення ефективного механізму протидії порушенням законодавства в частині доведення банків до неплатоспроможності.

У статті аналізується кримінально-правове значення фактичної помилки, що допускається при вчиненні злочину кількома суб’єктами. Предметно досліджуються дві групи таких помилок – помилки співучасників злочину щодо обставин, які не кореспондують з юридичними ознаками співучасті у злочину або з ознаками її окремих форм, і помилки суб’єктів злочину щодо обставин, які кореспондують з юридичними ознаками співучасті у злочині або з ознаками її окремих форм.

Останнім часом здійснено кілька спроб реформувати систему оцінки впливу на довкілля. Будучи інтегрованою у процес проектування промислових об’єктів, ця процедура спричиняє істотний вплив на господарську діяльність. Поряд з цим, завдання забезпечити економічне зростання в умовах війни проти України є, без перебільшень, питанням її виживання. Ця обставина ставить складне завдання перед законодавцем – створити таку систему оцінки впливу на довкілля, яка б одночасно з виконанням всіх завдань цієї процедури якомога менше негативно впливала на економічний розвиток України. Зусилля експертів та депутатів Верховної Ради України у площині реформування процедури оцінки впливу на довкілля втілено у проект закону України «Про оцінку впливу на довкілля». У цій статті автор здійснив аналіз положень цього проекту, викриваючи його вади та пропонуючи шляхи вдосконалення його положень. Висновки, що містяться у статті, мають значення не лише для вдосконалення положень зазначеного проекту, а й слугуватимуть теоретичним підґрунтям для майбутніх законодавчих кроків у царині реформування процедури оцінки впливу на довкілля.

Стаття присвячена розгляду базових законодавчих норм, що встановлюють підстави розірвання договорів у земельному праві, зокрема, договору оренди землі, та порядок такого розірвання. Автором було виявлено проблеми застосування окремих підстав, а також проаналізовано практичний підхід до їх вирішення.

Здоров’я відіграє фундаментальну роль у житті людини, дозволяючи їй активну участь у різних видах приватної і публічної діяльності, а також підтримує стійкість людських спільнот, з яких складається успішне суспільство. Підтримка громадського здоров’я у сучасному суспільстві вимагає загальних зусиль, де  планування та виконання довірені органам публічної влади у сфері охорони здоров’я. Належне правове регулювання діяльності в галузі охорони громадського здоров’я передбачає ретельне дотримання рівноваги при розподілі відповідних прав та обов’язків, а також справедливе і добросовісне  забезпечення їх реалізації. З цієї причини теорія і практика надає державі достатньо широке коло повноважень для обмеження прав окремих осіб задля забезпечення виживання та добробуту суспільства. Ці «поліцейські повноваження» повинні забезпечити чесний і справедливий розподіл передбачуваних обтяжень і переваг, створюючи рівновагу між відповідними правами та обов’язками всіх зацікавлених сторін.  На жаль, це висока мета, яку не завжди вдається досягнути.

Аналіз, представлений у цій статті, звертає увагу на істотні відмінності та недоліки у правовому регулюванні охорони громадського здоров’я стосовно вакцинації в Україні та у Сполучених Штатах Америки. У цьому дослідженні на прикладі правовідносин щодо вакцинації наочно демонструється юридична колізія між вимогами щодо охорони громадського здоров’я й реалізацією законодавчо закріплених прав людини та її основних свобод. Порівняльний аналіз різних правових систем, яким відома ця проблема, дає змогу визначитиможливі стратегії реформування та напрямки подальших наукових досліджень у сфері охорони громадського здоров’я.

Як це часто буває у правових відносинах, норми права, покликані їх врегульовувати, не встигають за змінами. Сучасна система безпеки, що склалася в міжнародному праві після 1945 року, на жаль нині неспроможна відповісти на загрозу, відому як “гібридна війна”. Власне, цей термін залишається неконвенційним, а відповідальність держав за розв’язання таких типів війн залишається в рамках чинного права війни. А цього замало. У цій статті авторами робиться спроба показати правову суть поняття “гібридна війна”, а також спрогнозувати деякі подальші зміни у міжнародному праві.

Рецензія доктора юридичних наук, професора кафедри конституційного права Національного університету "Одеська юридична академія" Мішиноі Н.В. на монографію Лотюк О.С.”Конституційні засади розвитку та функціонування громадянського суспільства в Україні”

Рецензія доктора юридичних наук, доцента, головного консультанта Інституту законодавства Верховної Ради України Приходько Х.В. на монографію Васильченко О.П. “Принцип рівності прав і свобод людини і громадянина та його ціннісні виміри в конституційному праві України"