Право і громадянське суспільство

науковий журнал | електронне видання

З’ЯСУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ВОЛІ ЗАКОНОДАВЦЯ ЯК СПОСІБ ТЛУМАЧЕННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ЩОДО ГРОМАДЯНСТВА - Москалюк О.В.

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 В статті на прикладі положень Конституції України про громадянство розглянута проблема тлумачення правових норм. Автор приходить до висновку, що тлумачення норм Конституції необхідно здійснювати, виходячи з наміру актуального законодавця, зважаючи на час застосування норми. Застосування волі історичного законодавця як критерію тлумаченню правових норм є проблематичним, оскільки в сучасних умовах встановити хто саме є автор закону видається неможливим. До того ж слід враховувати, що з часу прийняття норми відбуваються зміни в суспільних відносинах, які можуть призводити до змін в тлумаченні. Разом з тим, встановлення причин та обставин прийняття правової норми може бути додатковим орієнтиром для розуміння змісту правової норми. 

 

Нині одним з найбільш обговорюваних українським суспільством питань є, чи слід  українським громадянам надати право перебування в громадянстві кількох держав. В юридичній площині ця проблема знаходить своє відображення в дискусії навколо тлумачення положення статті 4 Конституції України: «в Україні існує єдине громадянство». Чи означає дане положення Конституції України конституційну заборону множинного (подвійного) громадянства, чи ні? Відповідь на питання криється в аналізі теорій тлумачення. Відтак, незважаючи на те, що тема громадянства неодноразово розглядалася в сучасній українській юридичній літературі (О. Лотюк, Р. Бедрій, М. Суржинський), ми спробуємо розглянути її в розрізі можливих шляхів тлумачення відповідної норми, встановивши переваги та недоліки кожного з варіантів.

Насамперед відзначимо, що пряму відповідь на питання, чи забороняє Конституція одночасно з громадянством України мати громадянство іншої держави, Конституція України не містить. Ситуація додатково ускладнюється тим, що з часу прийняття Конституції на доктринальному рівні відбулися зміни в розумінні самого інституту громадянства. Так на момент прийняття Конституції термін «подвійне громадянство» мав два значення. У першому випадку він розглядався в контексті перебування особи в громадянстві двох і більше держав, а в другому  передбачав наявність в особи як загальнодержавного громадянства, так і окремого громадянства адміністративно-територіальних одиниць чи суб’єктів федерації.

В 2006 році Україна ратифікувала Європейську конвенцію про громадянство, в якій для позначення належності особи до громадянства двох і більше держав використовувався новий термін - множинне громадянство («multiplenationality»). З цього часу в науковій літературі починається розмежування понять «множинне громадянство» (перебування особи в

громадянстві більше ніж однієї держави) та «подвійне громадянство» (наявність окремо громадянства держави та окремо громадянства адміністративно-територіальних одиниць).

Таким чином, постає питання: заборона в непрямій формі в статті 4 Конституції подвійного громадянства стосується як множинного, так і подвійного громадянства, чи лише подвійного громадянство?  

Для відповіді на це питання слід визначитися з критеріями, які беруться за основу при тлумаченні правових норм. Як критерій можна спробувати використати намір законодавця, яким він керувався при прийнятті Конституції. Для його з’ясування необхідно дослідити історичні умови прийняття документу та бажання його авторів. 

Прийняття Конституції 1996 р. відбувалося в умовах становлення української держави. Так, 17 березня 1995 року кримський парламент готує вже другу  конституцію, яку й приймає 1 листопада 1995 року. В ній була наявна глава, що регулювала проблеми громадянства. Зокрема, у статті 15 зазначалося, що «Рес­публіка Крим має своє внутрішнє громадянство», а кожен громадянин респуб­ліки Крим є грома­дянином України. Однак, згадану статтю 15 Конституції АР Крим від 1 листопада 1995 року  разом з іншими її спірними статтями Верховна Рада України не затвердила, коли розглядала це питання 4 квітня 1996 року [1, с.134].

Таким чином, на наше переконання є підстави вважати, що положення статті 4 Конституції України були пов’язані з бажанням не допустити відокремлення Криму, одним з перших кроків чого б стало створення окремого, незалежно від громадянства України, громадянства Криму. Разом з тим, не можна виключати, що парламентарі також хотіли запобігти випадкам наявності в громадян України громадянства інших держав. Доказом цього є те, що впродовж перших років незалежності Україна орієнтувалась на досягнення домовленостей на двосторонній основі з іншими країнами, насамперед з  країнами-учасниками Співдружності Незалеж­них Держав, про запобігання виникненню випадків подвійного громадянства[1].

Втім, насправді слід визнати, що будь-які спроби тлумачити правові норми з огляду на наміри історичного законодавця практично завжди приречені на провал з огляду на наступне. Ще не так давно в юридичній літературі воля (намір) законодавця в українській літературі розглядалася як єдине і цілісне поняття [2].Нині такий підхід цілком обґрунтовано критикується в юридичній літературі. Поняття воля законодавця не є монолітним утворенням, оскільки з однаковим успіхом може бути ототожнене з намірами кількох різних суб’єктів [3, с. 289]. Якщо в абсолютній монархії ще можливо було говорити про одну особу як про автора закону, то в конституційній монархії, і тим паче в республіці ситуація зовсім інша. Так, є суб’єкти законодавчої ініціативи, які можуть запропонувати законопроект (народні депутати, Президент, уряд), є комітет, який доопрацьовує законопроект, депутатський корпус, який може доопрацьовувати законопроект і виражати своє ставлення до нього шляхом голосування; і врешті-решт, Президент, який підписує закон або ж застосовує вето [4, с. 54]. До того ж мотиви, чому 226 депутатів голосують за ту чи іншу редакцію статті закону можуть бути діаметрально протилежними, тому стає зрозумілим, що встановлення дійсної волі законодавця є справою безнадійною [5, с. 63 ].[2]

Застосування волі історичного законодавця як критерію тлумаченню правових норм є також проблематичним з огляду на зміни суспільних відносин, які відбуваються з часу прийняття відповідної правової норми. Особливо це стосується випадків, коли з часу прийняття норми відбуваються значні соціальні потрясіння та зміни соціальних формацій. Так, після закінчення Другої світової війни в Німеччині продовжували діяти низка норм, прийнятих за часів нацизму. Зрозуміло, що в умовах нового правопорядку здійснювати тлумачення шляхом з’ясування волі історичного законодавця було б абсурдно. Можна навести і інший не менш яскравий приклад. В Декларації незалежності США найбільш відомим висловлюванням є «allmenarecreatedequal». На сьогодні цей вислів сприймається як «всі люди створені рівними». Втім, у XVIII він мав зовсім інший смисл. По-перше, він стосувався саме чоловіків, а по-друге, саме представників білої раси. До того ж, слід враховувати, що причини, якими керувався законодавець, приймаючи правову норму, можуть повністю втрачати свою актуальність (див. напр. [6, c. 217])[3].

Відтак, для тлумачення поняття статті 4 Конституції України залишається розглянути ще варіант, ніби вона прийняття зараз, з точки зору сучасного законодавця. В такому разі слід виходити з наступного. Розуміння конституційної норми законодавцем відображується в прийнятих ним законах. Чим загальніше сформована конституційна норма, тим більше поле для маневру у законодавця сформулювати деталізуючі Конституцію положення на свій розсуд. Свого роду недосказаність в межах тексту конституції як раз і є свідченням компромісу між різними політичними силами, які таким чином пом’якшують суперечності навколо найбільш гострих питань. З огляду на появу після прийняття Конституції України в 1996 році терміну «множинне громадянство» та еволюцію поняття «подвійне громадянство», сучасний український законодавець має всі підстави розглядати статтю 4 Конституцію якз точки зору заборони, так і дозволу громадянам України перебувати в громадянстві іншої держави.  

Інакше кажучи, законодавець може користуватися при прийнятті нових законів правилом «дозволено все, що не заборонено Конституцією». Як тут не погодитися з висловленою М. Савчином думкою, що законодавець володіє широкою свободою розсуду у визначенні загальних моделей правового регулювання. Законодавець зв’язаний Конституцією, однак конституція дає широку свободу політичного розсуду формулювання правового припису у формі закону. Така зв’язаність  законодавця конституцією полягає в тому, що парламент у поточному законодавстві повинен розвивати і доповнювати зміст конституційних цінностей і принципів, однак він може обирати модель правового регулювання. Визначення певної моделі законодавчого регулювання є ніщо інше як інтерпретація конституції парламентом [8, с. 305-306].

Разом з тим, широкі межі для трактування статті 4 Конституції України, зовсім не означають дозвіл на її довільне тлумачення. В американській юридичній літературі навіть прихильники динамічного тлумачення вказують на те, що воно має обмежений характер. В попередній нашій статті ми вказували, що на сьогодні вимога, яка ставиться до президента США «громадянин США за народженням в силу природного стану речей » («nationalborncitizen») викликає чимало дискусій. Консерватори вважають, що це положення передбачає можливість стати Президентом лише особам, які народилися на території США і обоє батьків якої повинні бути громадянами США. В той же час, ліберали (прихильники динамічного та еволюційного тлумачення) наголошують, що відповідне положення необхідно розглядати з урахуванням вимог часу. Тлумачити норму необхідно таким чином, щоб надати право максимальній кількості громадян США балотуватися в Президенти США. Тобто на їх переконання формулювання «nationalborncitizen» дає підстави балотуватися на посаду Президента США всім особам, які народжені на території США, або в яких хоча б один з батьків на момент народження мав американське громадянство. Інакше кажучи необхідно застосувати тлумачення, яке б зменшило б шкоду від застарілої конституційної норми [9]. Втім, навіть ліберали наголошують на відсутності правомірного способу прочитати положення Конституції США так, щоб Шварцнегер та інші натуралізовані громадяни могли стати Президентом США [10].

Підсумовуючи викладене, вважаємо за необхідне зробити кілька висновків. Тлумачення норм Конституції необхідно здійснювати, виходячи з наміру актуального законодавця, зважаючи на час застосування норми. В той же час, встановлення причин та обставин прийняття правової норми може бути додатковим орієнтиром для розуміння змісту правової норми. В розрізі положень статті 4 Конституції України, зважаючи на історичні умови прийняття Конституції України, розвиток законодавства про громадянства та соціальні умови зі стовідсотковою впевненістю можна казати лише про те, що Конституція забороняє окреме громадянство адміністративно-територіальних одиниць України. В той же час можливість множинного громадянство безпосередньо Конституцією не врегульоване. Це дозволяє сучасному законодавцю в поточному законодавстві самостійно обирати модель врегулювання множинного громадянства.    

Використані джерела:

1. Бедрій Р.Б. Громадянство України: конституційно-правові основи : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «конституційне право» / Р.Б. Бедрій – К., 2005 – 187 с.

2. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права : монографія / Ю. Л. Власов. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. –   180 с.

3. Малишев Б.В. Правова система (телеологічний вимір): Монографія / Б.В. Малишев. – К.: «ВД «Дакор», 2012. – 364 с.

4. Михайлович Д.М. Официальное толкование закона: Дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук.: спец: 12.00.01 «теория и стория государства и права; история политических и правовых учений» / Д. М. Михайлович. – Х., 2003. – 203 с. 

5. МірошниченкоА. М. Статичне та динамічне тлумачення права/ А. М. Мірошниченко // Право і громадянське суспільство. – 2012. –. № 1. – С. 59–66.

6. Мірошниченко А. М. Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні: монографія. – К.: Алерта ; КНТ ; ЦУЛ , 2009. – 268 с.

7. Циппеліус Р. Методика правозастосування / Р. Циппеліус. – К.: ТОВ «ВО Юстініан»», 2016. – 192 с.

8. Савчин М.В. Конституціоналізм і природа конституції: теорія і практика реалізації : дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.02 «конституційне право; муніципальне право» / М.В. Савчин. – К., 2013. – 564

9. Москалюк О.В. Підходи до тлумачення поняття «naturalborncitizen» в конституційному праві США / О.В. Москалюк // Право і громадянське суспільство. – 2016. - №2. – С. 81 – 87. – Режим доступу: http://lcslaw.knu.ua/images/2142016.pdf

10. Lawrence B. Solum. Originalism and the Natural Born Citizen Clause. – [Electronic source]. – Access mode: https://scholarship.law.georgetown.edu/facpub/859

Прочитано 132 разів
Ви тут: Home З’ЯСУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ВОЛІ ЗАКОНОДАВЦЯ ЯК СПОСІБ ТЛУМАЧЕННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ЩОДО ГРОМАДЯНСТВА - Москалюк О.В.