Право і громадянське суспільство

науковий журнал | електронне видання

Вівторок, 14 червня 2016 18:55

СПРОЩЕНІ ПРОЦЕДУРИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ЯК ЗАСІБ ЗМЕНШЕННЯ НАВАНТАЖЕНОСТІ НА СУДИ В УКРАЇНІ - Мірошниченко А.М.

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Одним із засобів, за допомогою якого слід вирішувати існуючу сьогодні проблему надмірного навантаження на суди, є використання спрощених процедур вирішення спорів (які, зокрема, передбачають вирішення спору без проведення усних слухань та обмежують можливість оскарження рішення суду). Сферу застосування передбачених чинним законом спрощених процедур (наказне провадження, скорочене провадження та письмове провадження) має бути поширена з ліквідацією необґрунтованих розбіжностей між різними видами процесу. Також слід істотно розширити сферу стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса. Судовий збір варто використати як фільтр, який запобігатиме передачі на розгляд вищих інстанцій незначних спорів.

 
«… Карпо і Лаврін пішли до священика. Священик раяв їм зробити так само, як передніше раяли в волості.
- Ти, Карпе, заплати Лаврінові одчіпного три карбованці, і нехай груша буде навіки твоя. Ти, Лавріне, пристаєш на те? - спитав священик.
- Чи то можна пристати на те, - сказав Лаврін. - Я щороку продам груш за три карбованці, а то щоб я взяв три карбованці раз, та й годі. От нехай мені Карпо одріже на два аршини землі з грушею та й одгородить.От на це я пристану.
- Авжеж! В мене й так огороду обмаль, ще й одріж йому на два аршини. Я на це не пристану, - сказав Карпо. - Про мене, Лавріне, бери грушу та пересади в свій город.
- То діліться щороку грушами пополовині, - сказав священик.
- Коли ж, батюшко, Лаврінові діти лазять у город, вибачайте, як свині, й толочать огородину, а стара мати ще й намовляють їх, - сказав Карпо.
- Бо твоя жінка таки гадюка, вибачайте в цім слові, батюшко. Твою жінку тільки посадить в клітку та показувати за гроші, як звірюку, на ярмарках. Вона кривдила, батюшко, й нашу матір, вибила їй око, й моїх дітей так і лупить ломакою по чому влучить, - жалівся Лаврін.
- Ну, то як же воно буде? - спитав священик.
- Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так, як ви присудите, так воно вже нехай і буде! - сказали брати.
- То я ж кажу, щоб Карпо заплатив тобі три або чотири карбованці, та й нехай буде груша його, то й сварки більше не буде між вами, - знов сказав священик.
- Зроду на це не згоджусь! - сказав Лаврін. - Там батюшко, груші, вибачайте, коли ласка, як ваші кулаки. Я щороку продам груш два або й три мішки за три або й за чотири карбованці.
- Ну, то ти, Карпе, одріж йому землю з грушею.
- Хіба я таки сказився чи з глузду з'їхав, щоб одрізувать землю, - сказав Карпо.
- То йдіть собі та, про мене, вдавіться тими грушами разом з своїми жінками, - сказав священик, пішов у кімнату та й зачинив двері
І. Нечуй-Левецький. «Кайдашева сімʼя».

 

Постановка проблеми. Проблема надмірного навантаження на суддів і суди сьогодні в Україні є дуже гострою. Середньомісячне навантаження на суддю місцевого загального суду (відповідно до штатної чисельності суддів) становить 56,6 справ і матеріалів[1]. Суддя пересічного районного суду розглядає сотні, іноді – 800-900 цивільних справ на рік (наприклад, таким є навантаження судді в Малиновському районному суді Одеси).

Цим навантаження судді не вичерпується, судді «цивільної» спеціалізації також розглядають справи про адміністративні правопорушення, часто вони є слідчими суддями і повинні вирішувати велику кількість дуже відповідальних і складних питань кримінально-процесуального характеру.

Це величезне навантаження. Якісно вирішувати спори з дотриманням процесуальних строків за таких умов – поза межами фізичних можливостей судді. Такий стан справ неминуче позначається на якості здійснення правосуддя, призводить до порушення строків розгляду справ, а отже, – і до порушення права кожного на доступ до правосуддя, права на розгляд справи в розумний строк (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Подібна ситуація руйнує довіру до судової влади і до держави в цілому.

Причиною подібного становища є цілий комплекс чинників. Є тут і суб’єктивні – недостатній рівень кваліфікації частини суддів, які неспроможні вжити заходів для вирішення справи впродовж розумного строку. Але є і об’єктивний чинник: справ просто дуже багато. Проблема загострюється тривалим періодом, протягом якого не діяли органи, відповідальні за формування суддівського корпусу, – Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада юстиції (повноваження їх членів були припинені з 10.04.2014 року згідно з п. 3 розд. ІІ Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», а нові склади приступили до роботи лише у грудні 2014 року та червні 2015 року відповідно). Доливає масла у вогонь вперте небажання Верховної Ради України обирати суддів на посади безстроково, внаслідок чого біля 600 суддів не можуть здійснювати правосуддя[2]. У результаті багато справ розподіляється поміж меншою кількістю суддів, ніж це було б за умови нормального функціонування судової системи. Страждають від цього, знов-таки, ті, хто шукає правосуддя в українських судах.

З огляду на комплексність причин надмірного навантаження на суддів і суди, вирішення проблеми також повинно бути комплексним, багатокомпонентним. Воно має включати і більш раціональний підхід до визначення спорів, які повинні розглядати суди[3],і зняття із судів невиправданого тягаря у вигляді накладення адміністративних стягнень (цим повинні займатися контролюючі органи), і розширення компетенції третейських судів та розширення сфери застосування інших альтернативних засобів вирішення спорів, й інші заходи. Ця стаття присвячена лише одному з можливих засобів для зменшення навантаження на суди – запровадженню спрощених процедур вирішення спорів.

В усьому величезному масиві спорів, що розглядаються судами України (щорічно біля 4 млн. справ[4]), можна виділити значну кількість «дрібних» спорів, на зразок спору між Лавріном та Карпом, описаного у фрагменті повісті І. Нечуя-Левицького, винесеному в епіграф. Так, серед розглянутих у першому півріччі 2015 року цивільних справ позовного провадження, як і в попередні звітні періоди, переважну кількість становили спори, що виникають із договорів (121,9 тис., або 39,9 % від загальної кількості розглянутих справ) та із сімейних правовідносин (95,8 тис., або 31,4 %)[5]. Можна стверджувати, що кількість дрібних спорів серед спорів даних категорій є досить значною.

Яким би дрібним не був спір під кутом зору стороннього спостерігача, він може викликати досить гострий міжособистісний конфлікт між сторонами (у таких спорах це найчастіше родичі або сусіди). Цей конфлікт є тією рушійною силою, яка просуває спір спочатку до суду, а потім – з інстанції до інстанції, а часто – і на друге чи навіть третє коло судових розглядів. У результаті спір про грушу, кілька кущів порічки або паркан на межі «споживає» значну кількість ресурсів судової системи, спричиняє явно непропорційні витрати платників податків, так само, як і сторін спору. Поки справа подорожує інстанціями, міжлюдські відносини зазвичай лише погіршуються і остаточно псуються, іноді руйнуючи будь-яку надію на відновлення «мирного» співіснування.

Така ситуація далека від оптимальної. Витрати (і матеріальні, і часові) на вирішення спору мають бути пропорційними його значимості.

 

Спрощені процедури вирішення спорів у чинному законодавстві України

У цивільному процесуальному законодавстві України наразі передбачено таку спрощену форму вирішення спору як наказне провадження, що не передбачає проведення усних слухань (ст. 102 Цивільного процесуального кодексу України, далі – ЦПК). Судове засідання проводиться лише у разі, якщо боржник звернеться із заявою про скасування судового наказу (ч. 6 ст. 105-1 ЦПК). Апеляційне оскарження наказу можливе лише у випадку, якщо суд розглянув заяву про скасування судового наказу (ч. 9 ст. 105-1 ЦПК).

Наказне провадження – процедура, яка, на мою думку, є цілком адекватною для розгляду простих вимог, щодо яких невисока вірогідність їх необґрунтованості. Така процедура, втім, має достатньо вузьку сферу застосування – вона поширюється на вимоги про стягнення заробітної плати, компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення; присудження аліментів на дитину; про повернення вартості товару неналежної якості (ст. 96 ЦПК України). Незважаючи на те, що в абсолютних цифрах кількість заяв про видачу судового наказу є досить значною (наприклад, у І півріччі 2015 року – 130,3 тис.)[6], видається, що долю справ наказного провадження у загальній кількості справ (за результатами І півріччя 2015 року – 17,94 %) можна і потрібно істотно розширити.

Про спір у випадку з наказним провадженням говорити можна з певною долею умовності, особливо у ситуації, коли боржник не подав заяву про скасування наказу. У цьому відношенні наказне провадження має багато спільного з процедурою вчинення виконавчого напису нотаріусами (глава 14 Закону України «Про нотаріат»). Відповідно до ч. 2 ст. 87 цього Закону перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, визначено Кабінетом Міністрів України (постанова від 29.06.1999 № 1172), і передбачає можливість стягнення на підставі виконавчих написів за деякими різновидами нотаріально посвідчених договорів, кредитних договорів; заборгованості, що випливає з відносин, пов’язаних з авторським правом, заборгованості за утримання дітей в закладах освіти, за диспашею, матеріальної відповідальності з військовослужбовців і військовозобов’язаних, повернення об’єкта лізингу, заборгованості з орендної плати за користування державним і комунальним майном, заборгованості за векселями, аграрними розписками, заборгованості з виплати дивідендів.

Перелік, затверджений урядом, привертає увагу тим, що охоплює дуже різні відносини – як за характером, так і за «ціною питання», що вирішується. При цьому попри численні зміни, які вносилися до Переліку, повністю формалізувати його не вдалося. Зокрема, при стягненні заборгованості за нотаріально посвідченими договорами необхідно подати «документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання», що залишає чимало місця для тлумачення (особливо враховуючи, що підтверджувати слід «наявність відсутності»).

Втім, видається, що якщо Перелік допускає подібні формулювання зараз, то немає перешкод його заміни на абстрактну норму, яка дозволяла б проводити стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса у всіх випадках, коли існування вимог можна підтвердити документами (єдине обмеження, над яким варто замислитись – обмеження щодо розміру таких вимог). При цьому варто переглянути існуючі правила про звернення стягнення на підставі виконавчого напису з тим, щоб мінімізувати випадки оскарження виконавчих написів до суду, які зараз є дуже поширеними. Зокрема, значному числу оскаржень сприяє процитоване вище положення Переліку, яке начебто вимагає від кредитора доводити документально відсутність спору («безспірність заборгованості»). Видається, що має бути навпаки: наявність спору має доводити боржник, який не вважає вимоги безспірними. Необґрунтованому і недобросовісному оскарженню виконавчих написів нотаріуса також можна запобігти шляхом розумного використання ставок судового збору.

Звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, на мій погляд, повинно бути не обов’язковим і використовуватися лише за бажанням кредитора. Йому в усіх випадках повинна бути доступна можливість звернутися безпосередньо до суду для стягнення безспірних вимог в порядку наказного провадження. При цьому такий порядок стягнення повинен стосуватися і господарських відносин.

Низку спрощених процедур вирішення окремих спорів встановив і Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС). Так, ст. 183-2 КАС передбачає застосування скороченого провадження у справах про оскарження бездіяльності щодо розгляду звернення або запиту на інформацію, оскарження у відносинах щодо пенсійних та соціальних виплат, доплат, доплат, допомоги, захисту, пільг; припинення юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців, відміни державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, стягнення грошових сум на підставі рішень суб’єктів владних повноважень, щодо яких закінчився строк оскарження; застосування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи у сфері господарської діяльності, якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням; оскарження фізичними особами у питаннях в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію (ч. 1), заяви про скасування заходів щодо державного нагляду (контролю) (ч. 13 ст. 183-2). Скорочене провадження не передбачає проведення судового засідання (ч. 4 ст. 183-2). У разі, якщо суд вважатиме неможливим прийняття законного рішення за скороченою процедурою, він розглядає справу за загальними правилами (ч. 4). Установлені скорочені строки розгляду справ (ч. 5). Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена лише в апеляційному порядку (ч.ч. 9 та 10 ст. 183-2), крім ухвали за наслідками розгляду заяви про скасування заходів щодо державного нагляду (контролю), яку взагалі не може бути  оскаржено (ч. 13 ст. 183-2).

Процедура скороченого провадження дещо «перегукується» за змістом із «письмовим провадженням», при якому, якщо вірити п. 10 ч. 1 ст. 3 КАС, розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції відбувається без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів. Це визначення не повною мірою узгоджується із ч. 6 ст. 128 КАС, оскільки в деяких випадках письмове провадження можливе і тоді, коли суд викликав осіб, які беруть участь у справі, проте вони не з’явилися у судове засідання.

Письмове провадження може застосовуватися при вирішенні низки процедурних питань, а також при розгляді спору по суті у випадку, коли всі особи, що беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності (ч. 4 ст. 122 КАС), у певних випадках, коли прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду (ч. 6 ст. 128 КАС), щодо апеляційних (ч. 8 ст. 183-2, ст. 197 КАС) та касаційних (ст. 222 КАС) скарг (у певних випадках). Розгляд у порядку письмового провадження зазвичай допускається тоді, коли особи, що беруть участь у справі, не наполягають на проведенні судового засідання, а матеріали справи дозволяють ухвалити рішення.

Закон обмежує можливість апеляційного та касаційного оскарження у деяких категоріях адміністративних справ (окрім вже згаданого скороченого провадження). Так, не можуть бути оскаржені рішення апеляційної інстанції у виборчих спорах чи спорах, пов’язаних з процесом референдуму (ч. 11 ст. 176, ч. 9 ст. 177 КАС), Вищого адміністративного суду щодо скарги на результати виборів Президента України (ч. 11 ст. 176 КАС), рішення Вищого адміністративного суду України у справах щодо дострокового припинення повноважень народного депутата (ч. 1 ст. 180), рішення Вищого адміністративного суду України як апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (ч. 6 ст. 183-1), судові рішення, що набрали законної сили, щодо накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них (ч. 8 ст. 183-4), рішення апеляційної інстанції у справах щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб'єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 11 ст. 183-6). За існуючою практикою застосування положень ч.ч. 6 та 7 ст. 171-1 КАС не підлягають оскарженню також рішення Вищого адміністративного суду України відносно Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Втім, у даному випадку наявність такої практики спричинена, скоріше, технічним недоліком, допущеним при формулюванні статті, аніж свідомим волевиявленням законодавця. Сподіваюся, що рано чи пізно практика застосування ч.ч. 6 та 7 ст. 171-1 КАС буде змінена, і Верховний Суд України буде переглядати відповідні рішення Вищого адміністративного суду України, як він це робить відносно рішень щодо інших органів, згаданих у цій же статті.

У таких розрізнених правилах можна простежити певну систему. Так, можливість оскарження обмежується тоді, коли особливо важливо оперативно вирішити справу. Разом із тим, дрібний характер справи не враховується при встановленні винятків щодо можливості оскарження рішення суду.

Видається, що коло справ, в яких не повинно допускатися апеляційне та/або касаційне оскарження, і які можуть вирішуватися за спрощеною процедурою, цілком можна розширити за рахунок типових малозначних спорів, наприклад, щодо стягнення невеликих грошових сум. На жаль, статистика щодо сум, які стягуються в порядку адміністративного судочинства, у відкритому доступі відсутня. Втім, можна сміливо припустити, що стягнення порівняно незначних сум складає істотну частину «справ зі спорів, що виникають у соціальній і податковій сферах», які, в свою чергу, складають більшість справ, які розглядаються адміністративними судами (у першому півріччі 2015 року такі справи складали 70 % від усіх справ, що надійшли[7]).

Історичний та зарубіжний досвід свідчить, що прагнення забезпечити адекватність складності процедури розгляду спору його значимості покликало до життя цілий набір спрощених процедур вирішення спорів. Такі процедури передбачають можливість вирішення спору за спрощеною процесуальною формою та/або обмеження можливості оскарження рішення, прийнятого судом першої інстанції.

У царській Росії існував інститут мирових суддів, компетенція яких охоплювала порівняно незначні спори та справи (зокрема, кримінальні справи за діяннями, за які могло бути застосоване покарання у вигляді тюремного ув’язнення на строк не більше року, або штрафу до 300 рублів, цивільні справи за особистими зобов’язаннями і відносно договорів про рухоме майно вартістю не більше 500 рублів, за позовами про відшкодування шкоди та збитків до 500 рублів, за позовами про особисті образи, про порушення володіння, позови про право «приватної участі», тобто сервітут). На частину рішень мирових суддів (знов-таки, яка визначалася розміром присудженого або тяжкістю призначеного покарання) можна було подати лише касаційну скаргу без можливості апеляційного оскарження[8]. Втім, саму процедуру розгляду справ мировими суддями не можна вважати спрощеною[9].

У сучасній Росії компетенція мирових суддів визначається приблизно за тими ж принципами, як і в дореволюційний період. Процедура вирішення спорів мировими суддями є загальною, такою, як в інших судах загальної юрисдикції[10]. Проте в частині оскарження рішень, прийнятих мировими суддями, відбулися зміни: такі рішення можуть бути оскарженні в апеляційному порядку до судів наступної інстанції – районних судів (ч. 1 ст. 320 Цивільного процесуального кодексу РФ[11], ст. 389.2 Кримінально-процесуального кодексу РФ[12]). Натомість, касаційне оскарження таких рішень не передбачено.

Перевагою інституту мирових суддів є те, що вони найбільш наближені до населення. Наприклад, у Березниковському судовому районі Пермського краю є 8 судових ділянок, у кожній з яких діє мировий суддя[13]. Теоретично, при рівномірному розміщенні по території судового району за місцями територіальної підсудності така система має створити додаткові зручності для зацікавлених осіб, особливо, у сільських районах. Втім, як показало вивчення місця дислокації мирових суддів у Березниковському судовому районі[14], всі вони знаходяться за однією адресою в м. Березники, причому відмінною від місця розташування апеляційної інстанції (районного суду) у цьому ж місті. Таким чином, реалізація позитивного потенціалу інституту мирових суддів в Російській Федерації, схоже, стримується відсутністю матеріальних ресурсів для їх найбільш зручного (для населення) розміщення.

Суди для розгляду дрібних вимог («small claims courts»). Суди з такими назвами існують у низці країн загального права. Розглянемо засади діяльності суду з розгляду дрібних вимог на прикладі канадської провінції Онтаріо (за матеріалами Міністерства юстиції Онтаріо[15]).

Компетенція судів поширюється на грошові вимоги (із зобов’язань за договором або про стягнення шкоди чи збитків) або вимоги про повернення рухомого майна вартістю до 25 000 доларів, не враховуючи проценти та судові витрати.

Існує бланк позовної заяви, який треба заповнити (який, звичайно, доступний он-лайн[16], як і детальна рекомендація щодо його заповнення[17]). Крім того, звертає на себе увагу можливість подання позовної заяви не лише особисто чи поштою, але і в електронній формі (поширюється на вимоги щодо фіксованої суми коштів, на зразок боргу за договором). Щоб мати можливість подачі позову он-лайн, заявник повинен бути зареєстрований на ресурсі Service Ontario[18], що дає можливість електронного доступу до урядових сервісів, мати платіжну картку чи банківський он-лайн рахунок. Також он-лайн сплачується збір за подання позовної заяви.

На мій погляд, можливість електронного подання позову (а так само, он-лайн спілкування з судом загалом) повинна бути характерною не лише для «дрібних справ».

До Верховної Ради України нещодавно було внесено проект щодо запровадження електронного наказного провадження у цивільному та господарському судочинстві (р. н. 3769 від 14.01.2016 року)[19]. У проекті втілена ідея запровадження електронного наказного провадження, яку слід оцінити позитивно. Втім, підхід щодо її запровадження видається занадто обережним. Як мінімум, видаються зайвими обмеження, запропоновані до закріплення у ч.5 ст.106-1 Цивільного процесуального кодексу України, ч.6 ст.53-1 Господарського процесуального кодексу України (за розміром боргу, який може стягуватися за процедурою електронного наказного провадження). Здається, це врахування існуючої в суспільстві ірраціональної фобії  стосовно всього «електронного». Правильно було б не враховувати цю фобію, а боротися з нею. Як максимум, - на мій погляд, ідею «електронності» можна було б безболісно поширити на все господарське судочинство.

Дуже показово, що у Польщі, яка слугувала зразком для запозичення моделі електронного наказного провадження, обмеження за сумою боргу, яка може стягуватися у даній процедурі, відсутнє, що не спричиняє жодних проблем[20]. Так само, відсутні обмеження щодо розміру суми, що стягується, у механізмі т.зв. «європейського наказу про стягнення» («European Orderfor Payment»), який передбачає уніфіковану процедуру електронного звернення до суду (шляхом заповнення стандартної форми) для отримання наказу про стягнення коштів за транскордонними грошовими зобов’язаннями, що не оспорюються, в межах Європейського Союзу[21].

Становить інтерес політика провінції Онтаріо щодо розмірів збору за подання позовної заяви. Його розмір залежить від того, наскільки часто особа звертається до суду. Якщо для звичайної особи збір за подання позову становить 75 канадських доларів, для «частого заявника» («frequent claimant»), що звертається до суду 10 та більше разів протягом календарного року, збір становить 145 доларів. Збір сплачується також практично за будь-яку дію в рамках процесу – подання клопотання (40 доларів), видачу повістки свідку (19 доларів), визначення дати судового розгляду (100 доларів), подання заперечень проти позову (40 доларів) тощо. Такий підхід до встановлення збору змушує сторони не вдаватися до зайвої тяганини, а також стимулює досягнення мирової угоди. Вручення копій процесуальних документів сторонам у справі покладається зазвичай на сторону, від якої такі документи походять.

Дуже цікавим є правило про письмову пропозицію щодо досягнення мирової угоди, яку одна сторона може зробити іншій. Справа у тому, що неприйняття пропозиції, яка є кращою, а іноді – навіть просто відповідає рішенню, ухваленому в результаті судом, може призвести до покладення на сторону частини судових витрат іншої сторони у справі.

Процедура розгляду справи в суді є спрощеною (порівняно із загальною), і включає обов’язкову конференцію для досягнення мирової угоди («settlement conference»), яка багато в чому нагадує попереднє судове засідання у вітчизняному цивільному процесуальному процесі. Відмінність полягає в акценті на прагненні досягнення мирової угоди. Крім того, щодо вимог, які не перевищують 2 500 доларів, діє правило, за яким сторони можуть попросити суддю вирішити спір прямо на конференції.

Рішення суду для розгляду дрібних вимог може бути оскаржене до районного суду у разі, якщо вимога дорівнює або перевищує 2 500 доларів. При цьому районний суд не розглядатиме жодних нових доказів.

Простота та дешевизна провадження в судах для розгляду дрібних вимог може виправдати звернення до таких судів навіть у випадку, коли вимога перевищує 25 000 доларів. У цьому випадку позивач повинен відмовитися від вимог у частині понад 25 000 доларів. Також використовується техніка поділу більших вимог на частини, які не перевищують 25 000 доларів.

Цікаво, що офіційний сайт міністерства юстиції Онтаріо спеціально наголошує на тому, щоб потенційні позивачі реалістично оцінювали не лише шанси на виграш у суді, але і шанси на реальне виконання судового рішення. Така роз’яснювальна робота є потрібною.

Також привертають увагу правила про затвердження графіку погашення боргу. Визнаючи борг у відповіді на позовну заяву («defense form»), відповідач може запропонувати такий графік, і якщо позивач згоден, розгляд справи по суті не починається, суд затверджує графік. Позивач також може не погодитися з графіком і вимагати проведення спеціального слухання суду щодо умов погашення боргу. На такому слуханні суд зважає на реальну можливість відповідача погасити борг і визначає графік та обсяг погашення.

У США суд для розгляду дрібних вимог іноді має офіційну назву примирювального судуconciliation court») – наприклад, у Міннесоті. Такі суди часто називаються також судами людейpeoplecourt»), оскільки його основною метою є допомога людям у стягненні порівняно дрібних сум без необхідності наймати адвоката[22]. Більш того, скористатися послугами адвоката можна лише у випадку, коли це буде дозволено судом. Обмеження розміру вимог встановлено на рівні 15 000 доларів США, а для угод про споживчий кредит – 4 000 доларів. Зазвичай єдиний доступний спосіб захисту – стягнення грошової суми (не можна вимагати, наприклад, відшкодування шкоди в натурі). Цікавим є встановлення різних правил для вручення повісток і повідомлень залежно від розміру вимог (до чи більше 2 500 доларів). Процедура передбачає можливість подання зустрічного позову, але у разі, якщо вимога за зустрічним позовом перевищує 15 000 доларів, справа передається до окружного суду.

Існує можливість оскарження рішення або подання клопотання про його скасування (у 20-денний термін). Скасування рішення можливе у випадку, якщо сторона не була присутня на слуханнях з поважних причин. Оскарження (по суті, апеляційне) рішення до окружного суду можливе лише у разі, якщо обидві сторони були присутні. Суд розглядає справу по-новому, тепер вже за загальними (не спрощеними) правилами, які передбачають можливість розгляду справи судом присяжних.

Для вирішення дрібних вимог зовсім не обов’язково створюють спеціальні суди. У Сполученому Королівстві суд може застосувати різні процедури вирішення спору, у тому числі спеціальну спрощену процедуру для вирішення дрібних вимог – «small claims track»[23]. При цьому хоча розмір вимог впливає на процедуру (зазвичай вимоги до 10 000 фунтів розглядають за спрощеною процедурою), це не єдиний критерій. Інший важливий чинник – складність справи. Поряд з процедурою для вирішення дрібних вимог, існують й інші процедури – «швидка» («fast track»), яка використовується, зазвичай, для вимог від 10 000 до 25 000 фунтів, і «множинна» («multi-track») – для вимог понад 25 000 фунтів. Рішення про застосування певної процедури приймає суд після заповнення сторонами спеціального опитувальника та, у певних випадках, проведення спеціальних слухань.

Процедура для вирішення дрібних вимог може проводитися без проведення усних слухань, коли справа вирішується на підставі письмових доказів. Апеляційне оскарження судового рішення можливе, але потребує дозволу судді, і здійснюється шляхом повторного розгляду справи. Повторний розгляд допускається лише тоді, коли особа не була присутня на слуханнях з поважних причин, чи розумно припускати, що вона зможе виграти при повторному слуханні. У простих випадках суддя може вирішити розглянути справу одразу після розгляду заяви.

Вимогу про стягнення грошових коштів (включаючи дрібні вимоги) можна подати он-лайн за допомогою сервісу Її Величності Судів і Трибуналів «Money Claim Online»[24], попередньо зареєструвавшись на урядовому порталі (Government Gateway[25]).

Відзначу, що існування у США системи спеціальних «мирових суддів» («justices of the peace»), які покликані розглядати дрібні спори, деякі дослідники обґрунтовано критикують, вважають невиправданим анахронізмом через непрофесійність суддів, їх нездатність здійснювати правосуддя, непідзвітність закону, суб’єктивність судових рішень, нестабільність здійснення правосуддя[26]. Тож сумнівно, що варто піддаватися спокусі передати вирішення дрібних спорів якимось спеціальним судам, тим більше, непрофесійним суддям. Існуючий зарубіжний досвід діяльності таких і подібних суддів - магістратів («magistrates», «lay judges») тощо - не можна вважати виключно позитивним прикладом у сучасних умовах.

З проблемою надмірного навантаження стикаються не лише національні суди різних країн, але і міжнародні судові установи. Так, станом на 31 січня 2016 року на розгляді Європейського суду з прав людини перебувало 66 250 справ[27].

Велика кількість заяв, що перевищувала можливості щодо їх розгляду, покликала до життя спробу вирішити проблему навантаження на Європейський суд з прав людини шляхом запровадження механізму «пілотних рішень». Цей механізм мав виявляти у т.зв. «пілотних рішеннях» системні проблеми у застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і вимагати від країн вжити заходів для їх загального вирішення[28].

Зокрема, Правило 61 Регламенту суду (Rules of Court)[29] передбачає, що Суд може ухвалити пілотне рішення, якщо факти заяви виявили існування в Договірній Стороні структурної або системної проблеми чи іншої подібної дисфункції, яка породила чи може породити такі самі заяви. Заяві, яка обрана для розгляду за процедурою пілотного рішення, надається пріоритет. Втім, Регламент не передбачав спеціальної процедури для більш швидкого вирішення аналогічних наступних справ, натомість, створюючи умови для ліквідації проблеми на національному рівні та/або для досягнення сторонами мирової угоди. Для цього розгляд однотипних заяв не пришвидшується, а, навпаки, може бути зупинений. Так, наприклад, було відкладено (з червня по грудень 2009 року) розгляд біля 300 заяв відносно України, які стосувалися невиконання або суттєвих затримок з виконанням судових рішень – типового порушення ст. 6 Конвенції, що допускала (і, на жаль, продовжує допускати) Україна[30]. У результаті відкладення у частині справ сторонами було досягнуто мирових угод.

Як видається, ідея пілотних рішень не може і не повинна бути скопійована у національне судочинство, хоча такі пропозиції висловлювалися. Суд може і повинен звертати увагу на фактори загального характеру, що призводять до порушення прав людини, а отже, і до виникнення спорів. Але правовий механізм для реакції суду у таких випадках існує – це окрема ухвала. Між тим, сфера її застосування обмежується фундаментальним принципом розподілу влад: суд не може перебирати на себе функції законодавчої та виконавчої влади.

Якщо ж спробувати екстраполювати ідею пілотних рішень на сам суд, уявивши, що після ухвалення судового рішення цей же або інші суди повинні вирішувати справи відповідно до нього, така спроба неминуче вступить у суперечність із однією із конституційних засад судочинства – незалежністю суду і судді (ст.ст. 126, 129 Основного Закону). Суд повинен підкорятися лише закону, тому підпорядкувати його «пілотному» судовому рішенню не можна. «Пілотне» судове рішення може бути вказівником для судді лише в силу своєї авторитетності й обґрунтованості.

 

Конституційне регулювання. Конституція України не перешкоджає запровадженню спрощених процедур вирішення спорів. Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства належить забезпечення права апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, проте «крім випадків, встановлених законом». Отже, чинна редакція Основного Закону не виключає обмеження законом можливості оскарження судового рішення, у т.ч. з тією метою, щоб певні «дрібні» спори остаточно вирішувалися вже у першій інстанції.

Дещо інше регулювання передбачено проектом змін до Конституції України в частині правосуддя, що розглядається зараз Верховною Радою України[31]. П. 8 ч. 2 пропонованої редакції ст. 129 передбачає як засаду судочинства «забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення». Таким чином, у разі ухвалення змін до Конституції України у запропонованій редакції апеляційне оскарження повинно буде забезпечуватися при розгляді усіх справ. Втім, це не перешкоджає встановленню певних «фільтрів», наприклад, у вигляді підвищених ставок судового збору, з тим, щоб сторони не вдавалися до апеляційного оскарження у «дрібних» спорах. Водночас, відзначу, що підвищення ставок судового збору, на мій погляд, не повинно бути універсальним рішенням для розвантаження судів.

 

Пропозиції.

1. Сферу застосування стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса слід поширити на всі випадки, коли існування заборгованості підтверджується письмовими доказами. При цьому кредитору завжди повинно бути доступна можливість безпосереднього звернення до суду.

2. Можливість стягнення заборгованості в порядку наказного провадження повинно бути поширено на всі види грошових зобов’язань, у т.ч. у господарських відносинах.

3. Варто запровадити у цивільний і господарських процес нові спрощені процедури вирішення спорів для типових і порівняно незначних спорів. Варто передбачити можливість застосуванням таких процедур як в силу закону, так і за бажанням сторін або за власною ініціативою суду Спрощена процедура повинна передбачати можливість заповнення формулярів позовної заяви та інших процесуальних документів, стимулювати до вирішення спору на якомога більш ранніх стадіях процесу. У найбільш дрібних спорах рішення суду повинно бути остаточним, в інших дрібних спорах слід істотно обмежити можливість їх оскарження (наприклад, лише апеляційним оскарженням, заборонивши при цьому подавати нові докази).

4. Варто розширити сферу застосування спрощених процедур вирішення спорів (скороченого провадження і письмового провадження) в адміністративному процесі. Зокрема, за цими процедурами доцільно вирішувати спори про стягнення незначних грошових сум.

5. Доцільно переглянути засади справляння судового збору: такий збір при поданні позовної заяви доцільно зменшити з одночасним збільшенням збору за подання апеляційної та касаційної скарг (навіть на тлі його нещодавнього підвищення), особливо відносно більшості немайнових вимог. При цьому варто використати судовий збір як фільтр, який запобігатиме переданню на розгляд вищих інстанцій незначних спорів.

6. Створення спеціальної системи судів для розгляду дрібних вимог (на зразок мирових суддів) може бути корисним у разі, якщо вдасться наблизити цю систему до населення територіально. Втім, спрощені процедури вирішення спорів можна широко використовувати і за існуючої системи судоустрою.

 

Використані джерела:

1. «HMCourtandTribunalService» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hmctsformfinder.justice.gov.uk/courtfinder/forms/ex306-eng.pdf.

2. Money Claim Online. HM Courts & Tribunals Service // https://www.moneyclaim.gov.uk/web/mcol/welcome.

3. Chester H. Smith, The Justice of the Peace System in the United States, 15 Cal. L. Rev. 118 (1927). Available at: http://scholarship.law.berkeley.edu/californialawreview/vol15/iss2/3.

4. ConciliationCourt. A User’s Guide to Small Claims Court. From the Office of Minnesota Attorney General Lori Swanson // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ag.state.mn.us/brochures/pubConciliationCourt.pdf.

5. European Court of Human Rights. Rules of Court. 1 June 2015 // http://www.echr.coe.int/Documents/Rules_Court_ENG.pdf.

6. European e-Justice // Availabe at: https://e-justice.europa.eu/content_order_for_payment_procedures-41-en.do.

7. Factsheet - Pilot Judgments // European Court of Human Rights / http://www.echr.coe.int/Documents/FS_Pilot_judgments_ENG.pdf.

8. Ontario. Ministry of the Attorney General / Home/Courts/Small Claims Courts // [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.attorneygeneral.jus.gov.on.ca/english/courts/scc/#online.

9. Ontario. SmallClaimsCourt. Guide to Making a Claim // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.attorneygeneral.jus.gov.on.ca/english/courts/guides/Guide_to_Making_a_Claim_EN.pdf.

10. Ontario. SuperiorCourtJustice. PlaintiffsClaim // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ontariocourtforms.on.ca/forms/scc/07a/SCR-07A-Jan14-fil-EN.pdf.

11. Pending Applications Allocated to a Judicial Formation. 31/01/2016 // European Court of Human Rights / http://www.echr.coe.int/Documents/Stats_pending_2015_BIL.pdf.

12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ontario.ca/page/serviceontario.

13. UK Government Gateway // https://www.gov.uk/government-gateway.

14. Агентство по делам юстиции и мировых судей Пермского края // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.mirust.permkrai.ru/sudebnyje_uchastki_mirovyh_sudej_permskogo_kraja/.

15. Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва за І півріччя 2015 року // Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Офіційний веб-сайт. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2,%20I%20%D0%BF%D1%96%D0%B2%D1%80%D1%96%D1%87%D1%87%D1%8F%202015%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83.doc.

16. Аналітичний огляд стану здійснення адміністративного судочинства у першому півріччі 2015 року // Вищий адміністративний суд України. Офіційний веб-сайт. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Statistika/Analiz_1pivr_2015-text.doc.

17. Відновленню довіри до судової влади сприятиме максимальна відкритість судів, - Голова Верховного Суду України Ярослав Романюк // Судова влада України. – Офіційний веб-портал. – 7 жовтня 2015 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sk.ks.court.gov.ua/sud2119/207496/.

18. Гончаренко О.А. Правова природа «пілотних рішень» Європейського суду з прав людини // Форум права. – 2012. - № 4. – С. 243-249.

19. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации от 14.11.2002 № 183-ФЗ // Официальный сайт компании «КонсультантПлюс». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_39570/2bf34934dbd57f9a93fd90b5dbf91966b7207b04/.

20. Гусак М.Б., Мірошниченко А.М. Від розгляду яких справ слід відмовитися, аби розвантажити систему правосуддя і не порушити прав жодної особи // Закон і бізнес. – № 33-34 (1227-1228). – 15-31.08.2015 // http://zib.com.ua/ua/118110-vid_rozglyadu_yakih_sporiv_slid_vidmovitis_abi_rozvantazhiti.html.

21. Исмаилов Б.И. Правоприменительная практика зарубежных государств в формировании системы местного (мирового) правосудия. – 2010. – 12 с. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.juristlib.ru/book_4602.html.

22. Ланге Л.И. Настольная книга для мировых судей при исполнении судебных их обязанностей. – М.: Типография М.П. Захарова, 1866. – 64 с.

23. Мовчан Д. Заручники Верховної Ради. – 2016. – 4 лютого // Українська правда. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2016/02/4/7097751/?attempt=1.

24. Проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження наказного провадження у цивільному та господарському судочинстві № 3769 від 14.01.2016 року // Офіційний веб-портал Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57662.

25. Проект Закону щодо внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (доопрацьований, від 26.01.2016року). – Р.н. 3524 від 25.11.2015 року // Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57209.

26. Руда Т., Шутко Л. Електронне судочинство в Польщі // Центр політико-правових реформ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.pravo.org.ua/2010-03-07-18-06-07/cyvilnesudochynstvo/1875-elektronne-sudochynstvo-u-polshchi.html.

27.Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18.12.2001 № 174-ФЗ // Официальный сайт компании «КонсультантПлюс». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=LAW;n=191705.

 

 
Прочитано 448 разів Останнє редагування Понеділок, 26 грудня 2016 21:52
Ви тут: Home Архів номерів #3(11)/2015 СПРОЩЕНІ ПРОЦЕДУРИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ЯК ЗАСІБ ЗМЕНШЕННЯ НАВАНТАЖЕНОСТІ НА СУДИ В УКРАЇНІ - Мірошниченко А.М.