Право і громадянське суспільство

науковий журнал | електронне видання

#3(11)/2015 (11)

Одним із засобів, за допомогою якого слід вирішувати існуючу сьогодні проблему надмірного навантаження на суди, є використання спрощених процедур вирішення спорів (які, зокрема, передбачають вирішення спору без проведення усних слухань та обмежують можливість оскарження рішення суду). Сферу застосування передбачених чинним законом спрощених процедур (наказне провадження, скорочене провадження та письмове провадження) має бути поширена з ліквідацією необґрунтованих розбіжностей між різними видами процесу. Також слід істотно розширити сферу стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса. Судовий збір варто використати як фільтр, який запобігатиме передачі на розгляд вищих інстанцій незначних спорів.

У статті досліджується принцип законності з погляду визначення проблем і перспектив його забезпечення у конституційному процесі сучасної України. Автор визначає роль цього принципу для формування України як конституційної держави, а також для розвитку громадянського суспільства. Визначено основні механізми конституційного забезпечення законності як базової умови утвердження конституціоналізму.

Проводиться порівняльний аналіз практики застосування позитивних дій у сфері політичного представництва у світі. Аналізуються релевантні документи міжнародного  та регіонального рівня. Піддаються аналізу ключові рішення Верховного Суду США по даній проблематиці. Досліджується специфіка застосування законодавчих та партійних гендерних квот у Латинській Америці. Аналізується практика застосування позитивних дій у Європі,а саме заходів пов’язаних з політичним фінансуванням, гендерних та етнічних квот у представницьких органах. Висвітлюється досвід країн Азії у вирішенні таких питань, зокрема особлива увага звертається на специфічну політику «конфесіоналізму», що застосовується у Лівані та інших подібних заходах у Ірані та Йорданії. Досліджується приклад окремих африканських країн, у застосуванні гендерних та етнічних квот. Зроблено узагальнюючий висновок стосовно загальних тенденцій у галузі та залежності індивідуальних заходів від специфіки кожної країни.

У статті аналізується особливості наступництва у правах вимоги (правах кредитора) за забезпечувальними зобовязаннями. На підставі дослідження доктрини, а також вітчизняної та зарубіжної правозастосовної практики   автор приходить до загального висновку про неможливість відступлення або переходу за іншою підставою права вимоги за акцесорним зобов’язанням у відриві від основного. Водночас розгляд особливостей правового регулювання окремих способів забезпечення свідчить про можливість незалежного сепаратного правонаступництва щодо окремих з них. Зокрема, незалежне наступництво може відбуватисяу праві на стягнення неустойки, яка існує у твердій сумі і зафіксована судовим рішенням, яке набрало чинності. Враховуючи неурегульованість зазначених питань, запропонована авторська редакція доповнень до ст. 514 ЦК України.

В статті аналізуються ключові аспекти охорони та захисту цивільних прав замовників, творців (авторів), виробників та споживачів реклами. Надається характеристика цивільно-правових способів захисту порушених цивільно-правових прав та застосування їх у сфері реклами.

У статті розглянуто особливості державного втручання у здійснення права власності у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, досліджено основні принципи, якими керується Європейський суд з прав людини при вирішенні питання щодо правомірності або протиправності втручання держави у реалізацію особою належного їй права власності. Увага автора звертається на визначення Європейським судом з прав людини принципу легітимної мети при забезпеченні суспільних інтересів та принципу забезпечення справедливої рівноваги.

У статті на підставі аналізу положень вітчизняного антикорупційного законодавства, кримінально-правової літератури і матеріалів судової практики розглядаються проблемні питання тлумачення і застосування статті 369-2 КК України «Зловживання впливом», з’ясовуються вади цієї кримінально-правової заборони. Розкривається її співвідношення з відповідними статтями міжнародно-правових актів, у порядку імплементації яких з’явилась вказана законодавча новела. Висвітлюється відмежування зловживання впливом від складів інших корупційних злочинів і шахрайства. 

У статті наводиться переклад та загальна характеристика законодавства про проступки, що було прийняте у державах, які утворились на теренах  колишньої Югославії (Республіка Сербія, Республіка Хорватія, Боснія і Герцеговіна, Республіка Словенія, Чорногорія та Республіка Македонія). Визначається зміст та структура таких положень зазначеного проступкового законодавства, як «проступок», «суб’єкт», «санкції».

У статті відтворюється переклад змісту структурних «компонентів» проступкового законодавства, прийнятого у державах, які утворились на теренах колишньої Югославії, понять «акт», «злочин», «проступок», «активна поведінка», «суб’єкт кримінального процесуального провадження про злочини», «суб’єкт процесуального провадження про проступки», «застосування відповідальності», «поведінка», «відповідальність за неправомірні дії», а також концептуальних принципів проступкового законодавства, правил застосування санкцій за проступки.

Визначається структура проступкового законодавства, його окремих розділів, які визначають поняття проступку та санкцій за його вчинення.

Подається переклад поняття проступкової відповідальності та проступкових санкцій.

Крім цього, у статті визначається переклад поняття заходів правового впливу за вчинення проступків, а також питання встановлення комбінованих санкцій за їх вчинення. Автор також визначив переклад принципу гуманізації при визначенні у проступковому законодавстві держав колишньої Югославії санкцій за вчинення певних проступків.

Прийнятий у 2015 році так званий “закон Савченко” передбачає нові правила зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання. Якщо раніше зарахування здійснювалось за співвідношенням 1:1, то цим законом стандарт був змінений на користь 2:1. Оскільки “закон Савченко” пом'якшує кримінальну відповідальність, він має зворотну дію в часі. Стаття присвячена проблемам тлумачення положень цього закону та проблемам його ретроактивного застосування.

Проводиться критичний аналіз прав пацієнта на рівні вітчизняного законодавства та механізмів їх забезпечення в Україні, з позицій, важливих для сприйняття доктриною кримінального права. Висвітлюється не системність визначення порушення прав пацієнтів, їх нелогічне та хаотичне розміщення в різних нормативно-правових актах, а також нормативна неефективність статті 141 Кримінального кодексу України. Обгрунтовується неналежне забеспечення кримінально-правового регулювання у відносинах «лікар-пацієнт». Зроблено узагальнюючий висновок щодо потреби цільового поєднання кримінально-правової регламентації порушення прав пацієнтів у межах однієї статті, яка, будучи бланкетною нормою, відсилала б до єдиного нормативного акту, який, в свою чергу, вміщував би перелік порушень прав пацієнтів.

Статтю присвячено правилам добросусідства. На думку автора статті, негативний вплив на сусідню земельну ділянку є різновидом шкоди, тому правила про підстави для відшкодування шкоди слугують критеріями прийнятності негативного впливу на чужу земельну ділянку. Однією з таких підстав є вина заподіювача шкоди, яку у статті пропонується розуміти як загальний обов’язок вжити всіх залежних від заподіювача шкоди заходів для недопущення чи зменшення негативного впливу на інтереси інших осіб.  У статті зроблено висновок про те, що обов’язок володільців джерел підвищеної небезпеки відшкодовувати завдану цими джерелами шкоду незалежно від вини є невиправданим і негативно позначається на правилах добросусідства. Такий негативний вплив полягає у тому, що обов’язок володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодовувати шкоду незалежно від вини призводить до виникнення обов’язку такого володільця усувати незручностей для сусіда навіть у тому випадку, коли володілець такого джерела вжив усіх залежних від нього заходів для уникнення чи зменшення таких незручностей. 

Ви тут: Home Архів номерів #3(11)/2015